ПРОФЕСІЙНА МОВНОКОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ МЕДИЧНОЇ ГАЛУЗІ

Анотація

У статті проаналізовано історичний аспект формування поняття «комунікативна компетентність» (Н. Хомський) та його трактування в сучасному мовознавстві й лінгводидактиці (Ф. Бацевич, О. Селіванова, М. Пентилюк); з’ясовано складові комунікативної компетентності (за М. Пентилюк): мовна, мовленнєва, предметна та прагматична; охарактеризовано, що мовна компетентність визначається як правильне та досконале володіння мовою на лексичному, граматичному, семантичному, фонологічному, орфоепічному, орфографічному та пунктуаційному рівнях; наголошено, що на мовні знання спирається мовленнєва діяльність (аудіювання, говоріння, читання, письмо), рівень якої визначає формування мовленнєвої компетентності, що виявляється у виробленні умінь користуватися усною та писемною літературною мовою, багатством її виражальних засобів залежно від мети висловлювань і сфери суспільного життя; обґрунтовано критерії культуромовного аспекту формування мовленнєвої компетентності майбутнього фахівця медичної галузі: правильність, нормативність, чистота, точність, логічність, естетичність мовлення; простудійовано, що до складових комунікативної компетентності вчені відносять: дискурсивну, соціолінгвістичну, іллокутивну, стратегічну, соціокультурну компетентності, визначено передумови формування професійної мовнокомунікативної компетентності.