ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО ВИКЛАДАННЯ МОВ: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ

Анотація

Стаття присвячена аналізу ключових підходів, які використовувались для викладання мови в українських університетах у 1850–1917 роках та на сучасному етапі (2000–2019 роки) з метою модифікації та застосування тих з них, які застосовувались для вивчення мови в українських університетах у 1850–1917 роках. Період 1850–1917 років був насичений змінами та модифікаціями у підготовці філологів в українських університетах. Цей період характеризувався пошуком нових форм та методів навчання. Автор зазначає, що найпоширенішим методом у той період був метод перекладу з його варіаціями: перекладацько-граматичний та перекладацько-лексичний. У 1850–1917 роках відсутність універсального навчально-методичного забезпечення спричинило, з одного боку, неефективне викладання, оскільки рівень викладання повністю залежав від кваліфікації викладача, а з іншого боку – давало певну свободу під час викладання. Автор приходить до висновку, що сьогодні в українських університетах поряд із традиційним підходом використовується й інноваційний підхід. Він охоплює безліч методів, але ключовим є комунікативний. Комунікативний метод надав поштовх для розвитку сучасних методологій та прийомів навчання (предметно-інтегроване навчання, стиль Dogme, лексичний підхід тощо). Проведене дослідження дозволяє стверджувати, що застосування мульти-дисциплінарного підходу, який використовувався в 1850–1917 роках, може бути корисним під час викладання іноземних мов у сучасних закладах вищої освіти. Виявлено, що наступність була актуальною для навчального процесу в 1850–1917 роках і є актуальною сьогодні. Зроблено висновок, що передумови для деяких сучасних методів викладання в українських університетах мають історичне підґрунтя, а деякі з них потребують подальшого дослідження для ефекивного застосування в навчальному процесі.